Вежа BT Tower — одна з найвідоміших пам’яток Бірмінгема, а для декого, навіть слугує навігаційним засобом, попри наявність мапи в телефоні та інших можливостей зорієнтуватись на місцевості. Якщо пройти повз неї в один бік, то потрапиш до Ювелірного кварталу, а в інший — до метушливого центру міста. Відомо, що попри вік, вежа досі повністю функціонує і найближчим часом не закриватиметься. Більш детально про будівлю, її історію та сучасне застосування читайте тут: birmingham-future.com.
Контекст будівництва
BT Tower розташована в самому серці Західного Мідленду. Саме тут уже понад півстоліття над горизонтом височіє ця монументальна споруда. Будь-хто, навіть той, хто не має жодного стосунку до архітектури, підтвердить, що вежа не має ні готичної витонченості старовинних соборів, ні блиску скла хмарочосів XXI століття. Навпаки, це суворий і величний моноліт із залізобетону, який, ніби викликався охороняти Бірмінгем, немов мовчазний вартовий.
BT Tower раніше називалася Post Office Tower. Ця споруда, сама по собі втілювала технологічні амбіції Англії 1960-х років, то попри свій немолодий вік, і досі залишається невіддільним символом ідентичності міста.
Для того щоб зрозуміти причини появи вежі, потрібно зануритися в атмосферу післявоєнної Великої Британії. На початку 1960-х років країна перебувала в процесі відновлення та модернізації. Прем’єр-міністр Гарольд Вілсон говорив про, так зване біле тепло технологій, яке мало сформувати майбутнє нації. Саме в цьому контексті General Post Office, компанія, яка була попередницею British Telecom, запускає амбітну програму з модернізації національної комунікаційної мережі.
На той час традиційні підземні кабелі вже не відповідали потребам часу. Попит на телефонні послуги почав стрімко зростати, а телебачення ставало домінівним засобом масової інформації. Крім того, не слід забувати, що це час, коли над Європою нависла загроза холодної війни.
З огляду на все це, Британський уряд потребував надійної мережі, здатної витримати ядерний удар, який міг знищити наземну кабельну інфраструктуру. Спосіб розв’язання цієї нагальної проблеми побачили в радіохвилях. Мова про магістральну мережу радіолокаційних станцій, що з’єднувала б Лондон зі Шотландією, де Бірмінгем став центральним вузлом.
Саме так було прийнято рішення про будівництво вежі в Бірмінгемі. Від самого початку вона була задумана не як естетичний пам’ятник, а, як функціональна машина, така собі вертикальна «фабрика комунікацій».
Бетонне диво
Відтак грандіозне будівництво розпочалося в липні 1963 року на Ліонель-стріт, поблизу каналу «Бірмінгем і Фейзлі». Проєктування доручили архітекторам Міністерства громадських будівель і робіт, які обрали домінівний архітектурний стиль того часу — бруталізм.
Вибір залізобетону був не випадковим. Він забезпечував необхідну стабільність вежі, щоб утримувати супутникові антени в ідеально нерухомому стані, навіть під час сильних вітрів, що проносяться над Мідлендом. На відміну від офісних хмарочосів, які потребують вікон і світла, єдиними мешканцями цієї вежі стали агрегати та технічні фахівці.
Протягом двох років бірмінгемці із цікавістю спостерігали, як споруда зростала сантиметр за сантиметром, досягши остаточної висоти 152 метри. Після завершення будівництва в 1965 році вона, логічно, стала найвищою спорудою міста. Тут слід зауважити, що цей титул, ревно зберігався за вежею протягом десятиліть. Аж до того часу, коли в Бірмінгемі побудували житлові вежі 10 Holloway Circus у 2005 році.
Проте, офіційне відкриття BT Tower, відбулося лише в 1967 році. Воно ознаменувало вступ Бірмінгема в сучасну еру телекомунікацій. Вежа була не лише високою, але й вельми потужною. Вона допомагала одночасно обробляти 150 тис. телефонних розмов і ретранслювати 40 телеканалів, що на той час було винятковою потужністю.
Протягом 1970-х і 1980-х років вежа, за якою тоді закріпилася назва «Поштова», була нервовим центром британської комунікаційної мережі. Через неї генерувався невидимий, але постійний потік інформації, що проходив через повітря. Це були термінові ділові дзвінки між Лондоном і Манчестером, перші кольорові телепередачі BBC, зашифровані військові дані. Усе проходило через верхівку цього бетонного циліндра посеред Бірмінгема.
Верхня частина вежі, мала дещо розширену секцію, яка надавала їй характерну форму. Ця частина була усіяна параболічними антенами та рупорами. Ці гігантські «вуха» слухали та передавали сигнали до інших ретрансляційних веж, таких, як вежа в Саттон-Колдфілді або знаменита BT Tower в Лондоні. Тобто вежа в Бірмінгемі була міцною та надійною ланкою невидимого ланцюга, що підтримував зв’язок у країні.
Символ бруталізму
При всьому цьому естетична оцінка бірмінгемської BT Tower завжди була вельми суперечливою. Для декого вежа була нічим іншим, як бетонною потворою, сірим шрамом на обличчі міста. Відомо, що вежу іноді називають не інакше як «Пеньком». Усе це через її незграбну форму. Особливо це впадає в око, коли порівнюєш її з елегантною лондонською посестрою.
На відміну від столичної вежі, яка мала відкритий для відвідувачів обертовий ресторан, вежа в Бірмінгемі завжди залишалася закритою фортецею, доступною лише для уповноваженого персоналу. Усе це підсилювало її ауру таємничої та холодної споруди. Однак, попри все, для любителів архітектури та істориків вона є шедевром функціоналізму.
Її форма строго відповідає її функціям. Циліндричний стовбур мінімізує опір вітру, а верхні галереї спроєктовані для легкого доступу до обладнання. У 2004 році, у рамках зусиль із пом’якшення свого іміджу, вежа зазнала значного оновлення фасаду. Тоді необроблений бетон пофарбували в темно-коричневий, а балкони підкреслили синім кольором, що відповідає кольорам British Telecom.
Та, хто б там, що не говорив про цю, так звану реконструкцію, вона таки дозволила очистити конструкцію башти, яка геть почорніла від десятиліть міського забруднення.
Занепад мікрохвиль і нове тисячоліття
Початок нового тисячоліття приніс технологічну революцію у вигляді волоконної оптики, яка поставила під загрозу основне призначення вежі. Адже нова технологія була здатна передавати набагато більші обсяги даних, ніж радіохвилі. До того ж була вельми нечутлива до погодних умов. Відтак підземна волоконна оптика поступово витіснила мережу мікрохвильових веж.
Протягом 2010-х років на вершині вежі відбулися значні візуальні зміни. Великі параболічні антени, які утворювали так звану технологічну «корону» будівлі, були по черзі демонтовані. Вежа втратила свій незграбний вигляд і набула більш гладкої, майже голої форми. Необізнаному спостерігачеві вона могла здатися такою, що засинає.
Однак усі ці зміни аж ніяк не означали, що BT Tower стала непотрібною. Хоча її роль як головного ретранслятора суттєво зменшилася, вежа залишилася і залишається далі важливим вузлом для місцевої інфраструктури, мобільного зв’язку та аварійних мереж. Вона є власністю BT Group, що контролює потоки даних, які живлять друге за величиною місто Англії. А у 2020 році, коли вежа святкувала своє 55-річчя, вона отримала статус пам’ятки архітектури II ступеня від Historic England.
Джерела:
- https://www.ice.org.uk/what-is-civil-engineering/infrastructure-projects/bt-tower-birmingham
- https://www.bbc.com/news/av/uk-england-birmingham-41505368
- https://www.birminghammail.co.uk/news/midlands-news/gallery/birminghams-beloved-bt-tower-through-28691131
- https://www.skyscrapercenter.com/building/bt-tower/9574