В історії кожного міста є моменти гордості і доблесті, та моменти ганьби. Хоча деякі історики появу будинків розпусти відносять до важливого та неминучого етапу розвитку суспільства. Адже поява самого поняття проституція вплинуло на розвиток зворотних моментів.
Бірмінгем хоч і відносно невелике місто, але й у його історії були неприємні моменти. У свій час бірмінгемські повії не просто відкривали публічні будинки, а окупували цілу вулицю. Більше на сайті birmingham-future.
Balsall Heath
Центральний район Бірмінгема – Balsall Heath. У 21 столітті це культурне місце із різноманітним населенням. Квітучий район колись був зовсім іншим.
Перша згадка про Balsall Heath датується 1275 роком. Хоча тоді він називався – Бордешале.
На початку свого шляху Balsall Heath була сільськогосподарською вулицею. Її оточував ліс, і за фактом вона була передмістям тодішнього Бірмінгема. До міста її приєднали у 1891 році. Спочатку вони належали до вустерської парафії Кінгс-Нортона.
Спочатку вулиця подавала великі надії. У 1907 році відкрили лазні Balsall Heath. А раніше на сусідній вулиці відкрився коледж мистецтв.
Населення переважно складалося із забезпечених містян. Для комфорту вони зводили великі будинки. Деякі із них збереглися до нашого часу. Поява залізничної станції сприяла розширенню як вулиці, так і району.
У 40-х роках ХХ століття з’явилася велика мусульманська громада. Поруч було кілька мечетей. Це сприяло збільшенню міграції мусульман у Balsall Heath. Репутація найбільшої мусульманської громади зберігалася багато десятиліть.
Розквіт проституції
Вулична проституція, як явище, вперше з’явилася на Balsall Heath у 1950-х роках. Автоматично це швидко призвело до зниження вартості житла в районі. Хоча раніше він був куточком заможних бірмінгемців.
Через низьку ціну на житло на Balsall Heath стали з’їжджатися бідняки. Здебільшого мігранти. У 70-х погана слава повністю огорнула район. Він прославилася постійними пограбуваннями, торгівлею наркотиками та проституцією.
Чеддер-роуд був головним кварталом бірмінгемських повій. Там працювало майже півсотні дівчат. На вулиці розташовувалося близько 50 будинків. І в половині з них щогодини дівчата рекламували та пропонували себе. Це прославило Бірмінгем та Balsall Heath на всю Англію.
Період розвитку проституції навіть зняли у фільмі «Повія». Хоча на той час архітектура Balsall Heath була не в кращому стані. У деяких будинках навіть не було комунікацій. Але вони були яскравими прикладами вікторіанської архітектури.
До дівчат, що працювали на вулиці, не ставилися зі зневагою. Принаймні не всі. У 1986 році Сестри милосердя відкрили організацію ANAWIM. Вони займалися наданням інформаційної підтримки повіям. Багато дівчат, які стали на цей нелегкий шлях, були не освіченими, з бідних сімей. Вони не знали на що мають права, не знали як себе захистити, або чим небезпечний їхній спосіб життя. А тоді починав вирувати СНІД.
У 90-х роках загострилася ситуація з протистоянням городян і повій. Заклик до толерантного ставлення до повій викликав хвилю невдоволення у городян. Адже публічні будинки з Balsall Heath нікуди не поділися. Вони стали трохи цивілізованішими, але все одно продовжили своє існування. І не всі бірмінгемці були згодні з таким сусідством. У 1993 році на все місто прогриміла ситуація із вбивством та викраденням повії з Balsall Heath. Через рік район сколихнули акції протесту. Городяни намагалися вижити повій із району. Навіть було організовано вуличні патрулі. Вони складалися з простих бірмінгемців. Але під контролем та зі схвалення поліції. То справді був ефективний метод. Хоча місцями патрулі поводилися грубо і жорстоко. У 1995 році історія з проституцією в Balsall Heath добігла кінця. Район почав відроджуватись. Зменшився рівень злочинності, зросли ціни на житло.
