Як відомо, у британців досить специфічні стосунки із сакральністю. Якщо десь у південній Європі «святим місцем» майже гарантовано буде собор із фресками й мощами, то в Англії все не так просто. Тут цілком можливо, що таким місцем стане якийсь старий цех, фабрична труба чи навіть цілий район, де двісті років поспіль чесно штампували ґудзики, ланцюги й прикраси для половини імперії. Бірмінгем у цьому сенсі — майже окрема релігія.
Місто, яке колись заробило собі репутацію промислового серця Британії, навчилося бачити святість не лише в готичних шпилях, а й у червоній цеглі, вузьких провулках та виробничих фасадах XIX століття. До речі, детальніше про сучасний Бірмінгем і його трансформації можна почитати на birmingham-future.com.
Саме тому Jewellery Quarter для місцевих давно став чимось більшим за просто історичний район. Це своєрідний індустріальний храм Бірмінгема, де замість ладану — запах металу й майстерень, а замість ікон — вітрини з прикрасами та старі фабричні будівлі, які британці, видається, шанують не менш ревно, ніж середньовічні абатства.
Що таке бірмінгемська сакральність
Особливе місце в цій своєрідній сакральній географії «Міста тисячі ремесел» посідає Jewellery Quarter — Ювелірний квартал Бірмінгема. Щоправда, назва тут дещо оманлива. Так, прикраси тут справді виробляли в промислових масштабах, але сам район ніколи не жив одними лише каблучками та брошками.
У різні роки місцеві фабрики й майстерні випускали буквально все, що можна було виготовити з металу: від зброї та ґудзиків до медалей, годинникових деталей і навіть свистків для британської поліції. Так, так, вважається, що саме компанія J Hudson & Co, яка працювала в Jewellery Quarter, виготовляла знамениті свистки для «Титаніка» — і це, мабуть, дуже по-бірмінгемськи: район, де поруч із коштовностями народжувалися речі для війни, промисловості та морських катастроф.
Усе це неминуче вплинуло на архітектуру кварталу. Jewellery Quarter не схожий на «листівкову» Англію з ідеально підстриженими газонами та стерильною історичністю. Його естетика — це червона цегла, щільна забудова, фабричні фасади, вузькі проходи між будівлями та нескінченні ряди великих вікон, через які колись мало потрапляти якомога більше денного світла до майстерень. Тут майже фізично відчувається логіка індустріальної епохи: будівлі не намагалися справити враження, вони просто працювали.
При цьому район дивним чином не виглядає суто промисловим. Вікторіанські фасади, старі склади, колишні мануфактури та майстерні формують напрочуд цілісний ансамбль, у якому промислова функціональність давно перетворилася на естетику. І, можливо, саме тому Jewellery Quarter сьогодні сприймається не як музей індустріальної революції, а як місце, де Бірмінгем досі зберігає власний характер — трохи хаотичний, трохи закіптюжений, але абсолютно живий.
Фабрика, яка прикидалася палацом
Якщо ж шукати будівлю, яка найкраще пояснює характер Jewellery Quarter, то одним із головних кандидатів буде Argent Centre — масивний вікторіанський комплекс на Фредерік-стріт, який більше нагадує флорентійський палац, що випадково опинився посеред промислового Бірмінгема.
Його звели у 1860-х роках для компанії W. E. Wiley — виробника золотих пер і металевих деталей для письмового приладдя. І це теж дуже по-бірмінгемськи: місто, яке однаково серйозно ставилося і до ювелірних прикрас, і до фабричного виробництва ручок.
Автором проєкту став архітектор Джон Джордж Бленд, який підійшов до фабрики без особливого бажання приховувати її промислову природу. Будівлю спроєктували навколо внутрішнього двору з довгими вузькими майстернями та величезними вікнами — денне світло тоді було буквально частиною виробничого процесу. При цьому Argent Centre отримав настільки декоративний фасад із кольорової цегли та ренесансними мотивами, що збоку все це виглядало не як фабрика, а як дуже амбітна спроба пояснити, що індустріальна революція теж може мати почуття стилю.
Цікаво, що комплекс був ще й напрочуд технологічним для свого часу. Усередині використовували вогнетривкі конструкції з металу та порожнистої цегли, а тепло від фабричних машин навіть ішло на підігрів турецьких лазень, які працювали прямо в будівлі. Бірмінгем XIX століття взагалі любив такі дивні комбінації: поруч із шумом верстатів тут цілком могли існувати вікторіанські спа-процедури.
Нині Argent Centre уже не виробляє золоті пера, але будівля дивним чином майже не втратила свого первинного характеру. Усередині тепер розташовані офіси, дизайнерські студії, ювелірні майстерні та креативні бізнеси. І це, мабуть, найкраща ілюстрація того, як Jewellery Quarter навчився перетворювати індустріальне минуле не на музейний експонат, а на частину сучасного міського життя. Хоча про історію тут не забувають: розташований тут нині Pen Museum — яскраве тому підтвердження.
«Смертельні» аксесуари
А ось ще одна будівля Jewellery Quarter, яка претендує на роль сакральної для «браммі». Йдеться про фабрику Newman Brothers на Фліт-стріт — місце, де десятиліттями виробляли зовсім не коштовності, а речі значно прозаїчніші й водночас дуже британські: металеву фурнітуру для трун, похоронні ручки, декоративні елементи та поховальні аксесуари. Саме тут виготовили ручки та декор для трун багатьох видатних постатей, зокрема Черчилля, Чемберлена та Діани, принцеси Уельської.
Загалом Бірмінгем узагалі мав талант перетворювати будь-яку нішу на промисловість, і смерть тут, видається, теж не стала винятком.
Архітектурно Newman Brothers — це вже не декоративна вікторіанська «фабрика-палац» на кшталт Argent Centre. Будівля значно стриманіша, утилітарніша й чесніша у своїй промисловій природі. Вона була зведена в 1894 році й функціонувала до 1999 року.
Червона цегла, великі фабричні вікна, вузькі виробничі приміщення та характерний ритм фасаду тут працюють не на красу заради краси, а на функціональність. І саме це робить комплекс настільки переконливим. Він виглядає так, ніби індустріальна епоха просто залишила все як є і ненадовго вийшла з кімнати.
Компанія Newman Brothers працювала тут із кінця XIX століття, а сама будівля поступово добудовувалася разом із ростом виробництва. Усередині розташовувалися майстерні, склади, штампувальні цехи й офіси — типовий вертикальний мікросвіт бірмінгемської індустрії, де кожен поверх мав свою функцію, а простір використовувався майже без жодного сантиметра «зайвої» архітектури. При цьому сьогодні саме така щільність і практичність виглядають напрочуд атмосферно.
Найцікавіше, що будівлю вдалося зберегти майже в автентичному стані. Тепер тут працює музей Coffin Works — один із найдивніших і найбільш незвичних музеїв Бірмінгема. І це дуже символічно для Jewellery Quarter: район, який колись виготовляв усе — від поліційних свистків до деталей для похоронів — тепер сам перетворився на живий експонат індустріальної епохи.
Сакральність індустріальної архітектури минулого
Історія Jewellery Quarter добре показує: щоб стати сакральним місцем для міста, будівлі зовсім не обов’язково бути собором чи храмом. Іноді достатньо десятиліть чесної праці, цегляних фасадів, закіптюжених майстерень та пам’яті про людей, які тут працювали. Бірмінгем узагалі перетворив індустріальну архітектуру на частину власної міської релігії — без позолоти, але з дуже британською повагою до часу, ремесла й характеру місця.
Джерела:
- https://www.thejewelleryquarter.org/our-story/
- https://mitchelandco.com/blogs/the-journal/the-rich-history-of-the-jewellery-quarter
- https://penmuseum.org.uk/
- https://billdargue.jimdofree.com/placenames-gazetteer-a-to-y/places-j/the-jewellery-quarter/
- https://whichmuseum.com/museum/newman-brothers-at-the-coffin-works-birmingham-4382