Влітку 1879 року на столі Генрі Пірсі, який працював на машинобудівному заводі на Брод-стріт, уже стояв перший у Бірмінгемі телефон. На час відкриття цієї телефонної станції пану Пірсі вдалося переконати 12 клієнтів підписатися за спеціальною вступною ціною 10 фунтів стерлінгів на рік. Місцем для штаб-квартири телефонної компанії Midland було обрано кімнату в Exchange Chambers на розі Нью-стріт та Стівенсон-плейс.
Потім протягом року після цього відкрилася ще одна телефонна станція у Вулвергемптоні, пізніше так само швидко з’явилися інші — в Астоні, Сметвіку та Ювелірному кварталі. У Бірмінгемі був запущений процес телефонізації. Про інші деталі та цікаві факти появи телефонного зв’язку в Бірмінгемі та Англії загалом читайте на birmingham-future.com.
Винахід Олександра Белла
Історія телефону починається в середині XIX століття. Саме тоді людство шукало способи миттєвого зв’язку на великі відстані. Перші спроби передати людський голос електричним струмом робили різні винахідники, але найвідомішим став Олександр Грем Белл. Цей шотландець за походженням працював у США.
У 1876 році він створив пристрій, здатний передавати голос по проводах, й отримав патент на «телефон». Одночасно інші винахідники, серед яких Еліша Грей, проводили власні експерименти, що підтверджували потенціал нової технології.
Хай там як, телефон швидко привернув увагу промисловців і державних установ. До кінця 1870-х років перші пристрої потрапили до Великобританії, де їх демонстрували у великих містах. Бірмінгем, як важливий промисловий центр країни із численними фабриками, банками та державними установами, став логічним місцем для впровадження телефону.
Перші апарати надходили зі США та Англії, і винахідники проводили демонстрації в бірмінгемських офісах, готуючи ґрунт для створення повноцінної телефонної мережі. Місто й містяни швидко усвідомили, що телефон — це не просто іграшка, а потужний інструмент економічного розвитку та соціальної інтеграції.
Поява першого телефону в Бірмінгемі
Перший телефон у Бірмінгемі з’явився 1879 року завдяки Генрі Пірсі та приватній компанії Midland Telephone Exchange Company, яка отримала ліцензію на обслуговування міста. Перша телефонна станція була розташована на розі New Street і Stephenson Place.
Спершу мережа включала лише кілька десятків абонентів — переважно банки, великі підприємства та державні установи.
На той час прокладання проводів було досить складною задачею. Дроти тягнули на дерев’яних опорах і фасадах будинків, прокладали вздовж вулиць і перехресть, долаючи інженерні труднощі. Абоненти телефонували один одному через ручні комутатори, які обслуговували оператори — здебільшого жінки.
Вони вручну з’єднували лінії, дозволяючи розмовляти між різними точками міста. Розмови були короткими, діловими, проте вже тоді телефон показав свою незамінність. Адже бізнес отримав можливість миттєво передавати накази та замовлення, а мешканці міста — спілкуватися на значних відстанях.
І саме завдяки цьому першому кроку телефон перестав бути розкішшю і почав поступово входити в повсякденне життя бірмінгемців, ставши символом технічного прогресу.
Розвиток мережі та будівництво телефонних станцій
До кінця XIX століття мережа телефонного зв’язку в Бірмінгемі розширювалася.
У 1887 році було зведено будівлю на Newhall Street, 17 та 19, відому як Bell Edison Telephone Building. Вона стала центральною телефонною станцією міста. Тут об’єднували всі лінії, встановлювали комутатори та модернізували обладнання. Паралельно додаткові станції відкривали в різних районах, щоб забезпечити доступ до мережі якомога більшій кількості абонентів.
До початку XX століття кількість абонентів зросла вже до сотень, і телефон став не лише інструментом бізнесу, а й частиною повсякденного життя. З’являлися нові компанії, які прокладали лінії, обслуговували апарати та навчали операторів. У 1930-х роках було збудовано Telephone House на Newhall Street — спеціальну будівлю для централізованого управління мережею, де розміщувалися автоматичні станції та адміністративні служби.
Телефон став масовим явищем, а Бірмінгем — одним із найкраще забезпечених телефонними станціями міст Великобританії. Причому інфраструктура не стояла на місці, вона розвивалася далі: будувалися підземні вузли, модернізувалися комутатори, готували місто до міжміського та міжнародного зв’язку.
Телефонні номери Бірмінгема
До середини XX століття телефонні номери в Бірмінгемі ще мали буквено-цифрову структуру. Перші літери назви станції входили до номера абонента, наприклад, «EX1234». Ця система ускладнювала дзвінки, особливо на відстані.
Відтак у 1966–1969 роках впровадили all-figure dialling — нумерацію лише цифрами. Це дозволило стандартизувати мережу, збільшити швидкість з’єднання та спростити міжміські дзвінки. Абоненти отримали можливість набирати номери самостійно, без допомоги операторів. З’явилися додаткові зручності, покращилася надійність зв’язку та прискорено обробку дзвінків, а телефон став доступним для широких верств населення.
Завдяки цим нововведенням Бірмінгем закріпився як місто з розвиненою телефонною інфраструктурою. Стаціонарний телефон став не лише діловим інструментом, а й частиною повсякденного життя: люди могли миттєво зв’язатися один з одним, а бізнес отримав нові можливості для координації.
Значення телефонізації та поява мобільного зв’язку
Стаціонарний телефон у Бірмінгемі назавжди змінив місто. Він зблизив людей, прискорив ділові процеси та зробив комунікації невіддільною частиною місцевого життя. Завдяки будівництву станцій, розвитку мережі та введенню номерів телефон став буденністю, без якої складно було уявити функціонування міста.
І хоча, саме стаціонарні апарати створили основу сучасного зв’язку, історія комунікацій не зупинилася на них. Поява першого мобільного телефону у світі — Motorola DynaTAC 8000X у 1973 році — і першого мобільного дзвінка у Великобританії у 1985 році відкрила нову еру, у якій можна телефонувати незалежно від місця перебування. Бірмінгем, як одне з найбільших промислових і ділових міст, був серед перших, хто отримав доступ до мобільного зв’язку.
Зараз у Бірмінгемі мобільний зв’язок забезпечують великі британські оператори, які пропонують покриття 4G і 5G по всьому місту. Основні мережі — EE, O2, Vodafone та Three. Вони мають активні базові станції та забезпечують покриття мобільними даними й голосовими дзвінками для абонентів із сучасними смартфонами.
У межах Бірмінгема та регіону West Midland рівень покриття в більшості районів є високим, але всередині деяких будівель чи в густонаселених місцях можуть бути відмінності в якості сигналу залежно від оператора. Крім основних брендів, існують і віртуальні оператори, які орендують мережеві ресурси великих компаній, пропонуючи бюджетні тарифи. такі собі лоукости від телефонного зв’язку.
Нині більшість людей, як Бірмінгемі, так і в усьому світі, користується мобільними апаратами, а кількість стаціонарних телефонів у місті значно скоротилася, хоча вони й не зникли зовсім. Але це вже зовсім інша історія.
Джерела: