Бірмінгем, у його сучасному баченні як міста, почав свій відлік лише з XVIII століття. Безперечно, що й до того на території сучасного Бірмінгема жили люди. Але від їхнього життя мало що залишилося. Середньовічна архітектура поступово зникла. Війни, промисловий прогрес, індустріалізація — це все вплинуло на архітектурний профіль міста. У різні періоди свого життя Бірмінгем змінив багато архітектурних масок. І одна з найбільш забутих — це середньовічна архітектура. Більше на сайті birmingham-future.
Поселення без адреси
Історики стверджують, що Бірмінгем було засновано на початку VII століття. Але встановити цей факт вдалося лише вивчаючи старовинні письмена. Жодних слідів перебування поселення на цій землі не збереглося. Тим самим, перетворюючи перший Бірмінгем на місто без адреси. Історики тільки можуть припускати, що англосакси заснували його на тому самому місці, де існує сучасне місто.
А ось щодо вже більшого міста все простіше. Його заснував у 1166 році Пітер де Бірмінгем. Нове містечко виросло навколо ринку. Надалі він став великим рингом для бою бугаїв.
Сліди першого міста історики знаходили у фундаменті маєтка Бірмінгема і при розбудові церкви Святого Мартіна. Її побудували якраз на тому самому місці, де у XII столітті був ринг биків.
У середньовічний період Бірмінгем був занурений у лісові хащі. Кам’яні породи були рідкістю. Основна частина архітектури старого Бірмінгема складалася з дерева. Але будинки не були простими, аскетичними та нудними. Дерев’яні конструкції вкривали складними візерунками. Їх заповнювали білою штукатуркою. Згодом почали з’являтися деякі місцеві відмінності. Бірмінгемці стали прикрашати будинки шипами та різними розпірками. Їх викладали у формі квадратів чи ялинок. Приклад такої архітектури зберігся у готелі XVI століття в парку Кенон-Хілл. Але й то лише частково.
Єдина будівля, що повністю збереглася, в середньовічному стилі це «Стара Корона в Дерітендрі». Її збудували наприкінці XV століття як школу. Будівлі збудовані в XVII-XVIII столітті збереглися краще. В основному через те, що при їх спорудженні використовували камінь. Ту ж старовинну ратуш Хендсворта реконструювали. Її дерев’яний каркас у 1460 році замінив на кам’яний.
Перехід до кам’яних стін
У XVII столітті в Бірмінгемі відбувся значний стрибок у розвитку архітектури. Будівельники та архітектори перестали використовувати дерево в якості каркаса, і перейшли на камінь. Найяскравішим представником такого переходу став Астон-Хол. Стародавній маєток збудували у 1635 році. Але його стиль уже вважається якобінським. Це був найпоширеніший стиль архітектури для будівель такого розміру.
З відмовою від дерев’яних матеріалів відбулася зміна в архітектурних стилях. Дерево багато в чому обмежувало свободу архітекторів.
Саттон-Колдфілд – місто і міська парафія в Бірмінгемі – почав розширюватись з XV століття. Головною причиною його розвитку стали гроші єпископа Весі. Він багато вкладав у будівництво та благоустрій міста. Сер Вільям Вілсон, відомий архітектор, допоміг змінити міські лінії та загальний краєвид міста.
У Бірмінгемі одне з його найвідоміших творінь став маєток Зал Чотирьох Дубів – будинок лорда Фолліота. У 1751 р. маєток продали і нові власники його реконструювали. Отже, первинний вигляд Дубів назавжди зник. Для леді Фолліота теж було збудовано окремий будинок — Будинок Рва. Він зберігся і став пам’яткою архітектури.
Через географічні особливості розташування Бірмінгема приклади середньовічних споруд практично не збереглися. Тільки на старих замальовках та описах можна дізнатися, як жили перші бірмінгемці. Дерево хоч і вважають добрим матеріалом для будівництва будинків, теплостійким, але воно не довговічні.
