За старих часів архітектори створювали свої шедеври розкішними незалежно від подальшого призначення будівлі. У багатьох країнах та містах саме готелі стали пам’ятками архітектури. Така ж доля спіткала колись величний Гранд-готель. У 19 столітті це був знаменитий на всю округу п’ятизірковий готель у Бірмінгемі. Якою була історія цієї неймовірної будови у вікторіанському стилі? Більше на сайті birmingham-future.
У тіні собору
Початку будівництва Гранд-готелю передувала низка подій міського значення. У 1870-х роках територія майбутнього готелю сусідила з погостом Святого Філіпа (місцем проживання служителів церкви Святого Філіпа). Погост, своєю чергою, був сусідом з міськими будинками в геогріанському стилі. Для нього характерні кути та геометричні будови, симетричність, пологі дахи з початком фронтонів, стриманий декор та яскраве акцентування на вікнах та дверях. Чимось схоже на тюдорський стиль в архітектурі.
У 1861 році в місті набув чинності Другий закон про поліпшення. Він стосувався міського облаштування території та вулиць. Під реконструкцію підпали будинки на вулиці Колмор-Роу. Будівлі було вирішено знести та на їхньому місці побудувати нові. Для майбутнього готелю також викупили територію на Барвік-стріт, Черч-Стріт, Лівері-стріт.
Землю викупив найбільший, на той час, землеорендатор Бірмінгема – Ісаак Хортон. Йому належала значна частина міста. Взявши на допомогу архітектора Томсона Плевінса почалося будівництво готелю в 1875 році.
Урочисте відкриття відбулося 1 лютого 1879 року. На той час було готово 100 номерів. Але решта готелю продовжувала будуватися. Також у готелі був розкішний ресторан, який виходив на Черч-стріт. А також кав’ярні та складські приміщення. Саме у складських приміщеннях Хортон рекламував готовий продукт із метою залучити нових інвесторів. Будівництво й у 19 столітті було дорогим задоволенням. Для розвитку Гранд-готелю Хортон залучав додаткові інвестиції.
Для подальшого розширення готелю власник здав Гранд-готель в оренду успішному оператору готельної справи з Ньюкасл-алон-Тайн. І в 1880 році його розширили до кута Черч-стріт та Барвік-стріт.
Реконструкція та фінансові труднощі
Розмах Гранд-готелю був не по зубах Бірмінгему. У 1890 році власники зіткнулися з низкою фінансових труднощів. Це призвело до того, що Гранд-готель повернувся до свого творця Hortons’ Estate Ltd. Було ухвалено рішення провести ремонтні та реконструкційні дії. Власники вирішили надати інтер’єру присмак розкоші. До меблювання готелю залучили компанію Мартін та Чемберлен. Найвідомішу на той час фірму з облаштування інтер’єрів. На це витратили значну суму – сорок тисяч фунтів. Зміни торкнулися й самого розміру готелю. За два роки збудували додатковий квартал, який виходив на вулицю Барвік-стріт.
У новому крилі розташовувався Зал Гросвенор, Вітальня Гросвенор та Кімнати відпочинку. Декоратори обрали розкішний стиль Людовіка XIV. У той час до смаку усім був стиль пишної розкоші та багатства. Таким способом власники намагалися йти у ногу з часом.
У новому крилі було ще додатково 75 готельних номерів та більярдні кімнати. Складські приміщення лишилися. За весь час існування та видозміни готелю вони стали невіддільною частиною його образу.
Нова хвиля популярності
Початок 20 століття став часом розквіту Гранд-готелю. Він уславився на весь Бірмінгем знаменитими гостями. Серед яких були члени королівської родини, політики (Уінстон Черчилль), актори (Чарлі Чаплін). Слава готелю гриміла на всю країну. Багато постояльців хотіли пожити у тому номері, де жив король. Але період слави був недовгим. Вперше готель закрився в 1969 році.
У 1972 році компанія Hickmet Hotels взяла готель в оренду і зробила ремонт за півмільйона фунтів. Але від труднощів це не врятувало. У 1976 році готель мав нового орендатора – Grand Metropolitan Hotels. Новий ремонт коштував 1,5 мільйона фунтів стерлінгів.
У 78-му році архітектори зробили спробу модернізувати інтер’єр та підлаштуватися під нові стилі та епоху.
Ремонту піддався і фасад будівлі з боку Колмор-Роу та Черч-стріт. Вдруге готель закрився у 2002 році. До цього його новим орендарем була мережа готелів Queens Moat Hotels. Вони обслуговували Гранд-готель майже 20 років. Через зовнішній вигляд, що швидко прийшов до занепаду, у 2003 році у власників виникла ідея знести будівлю. Було дешевше побудувати новий будинок, ніж ремонтувати те, що розсипалося на шматки. Тим паче, що стан був аварійно-небезпечним. А утримання будівлі було непомірно величезним і нерентабельним.
Але Вікторіанська спільнота заступилася за будівлю, яка яскраво демонструвала стиль тієї доби. І у 2004 році Гранд-готель отримав статус, який назавжди захистив його від зносу та знищення людьми.
2012 року з’явилася новина про бажання відновити готель. Hortons’ Estate зголосилося зробити ремонт загальною вартістю 30 мільйонів фунтів. До нього включали відновлення фасаду, ремонт найкращих номерів, сходів. Окрім власних коштів, власники змогли отримати кілька багатомільйонних грантів на відновлення будівлі. Планувалося, що новий Гранд-готель складатиметься зі 152 номерів. З яких 8 люксів. А головний вхід перенесли на Черч-стріт. Будівництво тривало майже 10 років. У 2021 році жителі Бірмінгема і гості змогли побачити оновлений Гранд-готель.
Архітектурний стиль
Гранд-готель не тільки найбільший будинок у центрі Бірмінгема. Але й найбільший представник архітектури у Вікторіанському стилі в місті. Пройти повз нього складно. По сусідству з Гранд-готелем розташовується собор Святого Філіпа.
Північна сторона готелю, що виходить на Колмор-Роу, була побудована з маленької цегли та теракотів. На виборі матеріалу активно наполягала місцева еліта. І не дарма. Згодом саме північна частина стала найкращою частиною готелю. Чудовий палаццо став візитівкою вікторіанської епохи життя Бірмінгема.
Крім північного крила, решта Гранд-готелю було збудовано в стилі французького ренесансу. Вперше цей стиль використали для будівництва готелів у 1851 році.
Крило на Колмор-Роу складається з 22 прольотів із симетричними лініями. Матеріал обрали інший – тесаний камінь та цеглу. Для даху використовували шифер та свинцеві перев’язки. Фасад на Черч-стріт складається із семи прольотів і схожий з крилом на Колмор-Роу.
За інтер’єр відповідала фірма Martin & Chamberlain. Але в 1893 – 1895 роках вони збудували будинок на Барвік-стріт. Це був цегляний блок червоного кольору із восьми поверхів. Саме там знаходилася знаменита бальна зала. Її довжина становила 30 метрів і майже 10 метрів заввишки. Декор був розкішним та підходящим під призначення зали. Ліпнина, коринфські пілястри, картуші, світильники у стилі арт-деко. Історики визначили, що світильники було виготовлено не раніше 1920 року.
При будівництві цього бального залу вперше використали інноваційний підхід до будівництва – сталеві конструкції. Це дозволило зробити стелі дуже високими. Бальний зал Гранд-готелю був першим в історії Англії прикладом успішного використання цього методу під час будівництва.
Коли у 2014 році проводилися ремонтні роботи, то на фасадах Колмор-Роу та Черч-стріт виявили частинки червоного пісковику. Хоча решта будівлі, у своїй більшості, складається з фарбованого вапняку. Через це фасад довелося неодноразово фарбувати.
Гранд-готель декілька разів ставав місцем для фільмування різних шоу. У 2012 році в залі Гросвенор знімали епізод драми «Танці на грані», який транслювали на ВВС. Гросвенор перетворився на Імперський бальний зал.
Крім ТБ, Гранд-готель став частиною сюжету книги Кіта де Ваала «Виверт часу».
