Бірмінгемський собор — це англіканський кафедральний собор міста. Раніше це була церква Святого Пилипа, яка була побудована для Бірмінгема, що стрімко розвивався, в 1715 році. Церква стала кафедральним собором, коли в 1905 році було утворено нову єпархію. Найзначнішими скарбами є приголомшливий набір вітражів, створених бірмінгемським художником-початківцем Едвардом Берн-Джонсом. До того ж собор має давні традиції музичної досконалості, тут щодня відбуваються регулярні вечірні піснеспіви протягом шкільного семестру. Більш докладно про Бірмінгемський собор читайте на birmingham-future.com.
Історія Бірмінгемського собору
Поява в Бірмінгемі церкви Святого Пилипа тісно пов’язана з промисловим розвитком міста. У 1660 році населення Бірмінгема становило більше як 6 тис. осіб. Але вже менше чим через п’ятдесят років, на початку XVIII століття кількість бірмінгемців зросла ледь не в три рази. На початку 1700-х років у Бірмінгемі вже проживало понад 15 тис. мешканців.
Таке швидке зростання міста означало, не лише певні проблеми із житлом, продуктами, водою тощо, але й те, що чинна парафіяльна церква Святого Мартіна вже була не в змозі прихистити всіх вірян. Саме тому, виходячи із загального приросту населення в місті було прийняте рішення про будівництво ще однієї церкви. Елізабет Філліпс передала землю, на якій і була збудована нова парафіяльна церква. Логічно, що на знак вдячності за наділ землі родині Філіпс, новий заклад назвали церквою Святого Пилипа.
А вже на початку жовтня 1715 року нова церква була освячена. Будівля церкви є рідкісним і чудовим зразком елегантної англійської барокової архітектури. Вона включає купол, волюти, гігантські пілястри, овальні вікна, рустовану кам’яну кладку та балюстраду з декоративними урнами.
Автором проєкту церкви став архітектор Томас Арчер із Західного Мідленда. Із самого початку це була не звичайна парафіяльна церква. Це винятковий, ранній та вишуканий бароковий проєкт єдиного англійського архітектора, який знав Італію Берніні та Борроміні. Відтак будівництво церкви було розпочато в 1711 році. Вона була побудована в змішаному італійському стилі та викликала і викликає велике захоплення в архітекторів.
Її лінія п’єдесталу, високі пілястри, гарна балюстрада, якісно пропорційна вежа та купол справляють неабиякий позитивний ефект. Вона була побудована з місцевої цегли, облицьованої місцевим вапняком, який пізніше потребував переоблицювання. До слова, будівництво церковної вежі остаточно було завершено лише в 1725 році. Нині церква, яка встигла перетворитися на Бірмінгемський собор розташована в районі Колмор-Роу.
Тонкощі інтер’єру
Відомо, що в 1851 році журнал Birmingham Illustrated описував інтер’єр, тоді ще церкви, як такий, що вміщує 1,8 тис. осіб. Стосовно оздоблення, то повідомлялося, що він вишуканий і дуже гарний. Високі арки підтримують дах, є дві бічні та одна торцева галереї, які добре освітлені та зручно обладнані лавами, втім, як і вся церква.
З того часу сталося дві глобальні зміни — зникла торцева, тобто західна галереї та загальні лави були замінені місцями для сидіння. Якщо заміна лав це повсюдне явище для церков, то видалення галереї під вежею було частиною плану і сталося у 1883–84 роках. Ця зміна зробила західний кінець церкви просторішим і допомогла збалансувати відкриття вівтарної зони, зробивши його ще більш дивовижним.
Це останнє нововведення було головним, коли неглибока апсида плавно змінилася покращеною вівтарною частиною та святилищем, де домінують класичні колони та вишукана кесонна стеля з позолоченими квітковими деталями. У цей час також були додані ризниці по обидва боки вівтарної частини. Результат дуже ефектний і його високо оцінюють, як рідкісний приклад англійського бароко, багатого, але без надмірностей.
Може здатися прикрістю те, що завдяки колонам в апсиді всі три східні вікна не видно з нефа. Але, як з’ясувалося в цьому є певні переваги. Річ у тім, що початкове затемнення бічних вікон створює захопливий богословський ефект для вірян, які підходять, щоби прийняти Причастя до Головного вівтаря. Християнська віра відкривається, для них при наближенні, перш ніж вони зіткнуться зі Страшним судом та коли повертаються і дивляться в бік вежі на західному кінці.
Інші доповнення
Серед інших удосконалень, які відбувались після будівництва церкви слід розповісти про побудову вежі. Вона відбулася в 1725 році на пожертви короля, які дозволили побудувати безпосередньо вежу, позолочений хрест, флюгер та кулю. На флюгері зобразили голову кабана, яка є частиною герба родини Гоф. Річ у тім, що Річард Гоф був людиною, відповідальною за забезпечення коштів, необхідних для завершення будівництва цієї вежі.
Художник-прерафаеліт сер Едвард Берн-Джонс, що, до слова, народився в Бірмінгемі, створив чотири вітражі вже для собору Святого Пилипа, що зображують сцени із життя Христа. Крім того, у Бірмінгемському соборі розміщується орган від Schwarbrick. Нині інструмент більший і сучасніший, ніж коли його вперше встановили. Останні суттєві зміни були внесені в 1993 році. А ще оригінальна вівтарна оградка більше не використовується, як така, хоча її все ще можна побачити в соборі.
І якщо мова зайшла про зміни, то слід розповісти, які зміни відбулися на Соборній площі. Нині вважається, що на церковному подвір’ї собору поховано близько 60 тис. осіб. Однак, коли поховання на церковному подвір’ї були звичним явищем, лише деякі люди могли дозволити собі розкіш мати надгробок.
Цвинтар при соборі закрили для подальших поховань у 1858 році через дуже погані умови та потенційну загрозу для здоров’я населення. Сьогодні на кладовищі збереглося близько 100 надгробків, а нині вони лише зрідка додаються на згадку про значущу особу чи подію. Найвідомішим є меморіал 21 людині, які загинула під час вибухів у пабі Бірмінгема в 1974 році. Цей надгробок було встановлено в 1995 році.
Нинішні могили, які збереглися на кладовищі розкривають різноманітність професій, які з’являлися в місті, що швидко розвивалося у XVIII та XIX століттях. Серед них були такі престижні, як хірурги, юристи, хоча були й звичайні ремісники. Що стосується останніх, то можна побачити, якими саме ремеслами володіли бірмінгемці того часу. А ще серед них були зброярі та художники.
Церква, яка стала кафедральним собором
Й останнє, про те, як церква святого Пилипа перетворилася на Бірмінгемський собор. Усе розпочалося зі створення Бірмінгемської єпархії в 1905 році. Тоді першим єпископом Бірмінгема став Чарльз Гор. Він справедливо вирішив, замість будувати нову, використовувати чинну церкву, як резиденцію єпископа та оновити собор Святого Пилипа, встановивши канонічні лавки та провівши електричне освітлення. Зробивши такі оновлення, у єпископа Гора з’явилася можливість використовувати церкву, як новий собор.
У 1939 році було видалено чотири вітражі, а під час Другої світової війни їх було безпечно переховано у валлійській сланцевій шахті. У цьому дуже допомогло Громадянське товариство. Ця передбачливість була доречною, оскільки собор зазнав значних пошкоджень від запальної бомби, яка влучила в храм у жовтні 1940 року. Але до 1948 року будівлю було відновлено та повторно освячено.
Джерела: