Багато істориків вважали, що якість будинків, зведених для задоволення потреб швидко зростаючого міського населення, була однаково поганою і свідчила про скупість як будівельників, так і домовласників. Але ці погляди насправді були надто спрощеними, було абсолютно неправильно вважати, що всі міста XIX століття розвивалися за одними й тими самими принципами, бувши таким собі Coketown, індустріальним містом заводів і високих димарів, що нескінченно повторюється. Не заперечуючи того, що в місті було багато неякісних будівель, історики останнім часом почали стверджувати, що нове міське житло кінця XVIII — початку XIX століття не обов’язково було гіршим за житло, збудоване раніше, або гіршим за сільське житло, збудоване в той самий час. Більш детально про робітниче житло ХІХ століття читайте на birmingham-future.com.
Зростання населення міста
Достеменно відомо, що нові будівлі різнилися за конструкцією та зручностями, як в одному й тому самому місті, так і в різних містах. Відтак, очевидно, кваліфіковані робітники, часто жили в якіснішому житлі, ніж некваліфіковані. Відбувалася сегрегація житла робітничого класу від житла середнього класу й більш заможних людей.
Як на цьому тлі можна розглядати житло робітничого класу в Бірмінгемі під час промислової революції? Одразу слід зауважити, що з великих індустріальних міст Великої Британії, Бірмінгем отримав менше всього уваги в цьому відношенні, ніж будь-яке інше місто. Мова про історичні дослідження і публікації в пресі.
І це було не справедливо, адже населення Бірмінгема зростало вражаючими темпами. Це зростання аж ніяк не обмежувалося другою половиною століття. Так у 1700 році населення становило від 5 тис. до 7 тис. мешканців. А за наступні півстоліття воно щонайменше збільшилося втроє, якщо не вчетверо сягнувши рекордних 23,7 тис. осіб.
Але якщо за попередні півстоліття населення Бірмінгема збільшилося більш ніж утричі, значно випереджаючи загальнонаціональний приріст приблизно на 50%, то в період 1801–1841 років воно зросло лише у два з половиною рази, що не набагато більше, ніж загальнонаціональний показник, і значно менше, ніж у деяких інших промислових містах. Таким чином, на початок ХІХ століття темпи зростання і потреба в додатковому житлі були вищими, ніж у наступні десятиліття.
Відтак на зламі століть основні райони забудови були на півночі та північному заході Бірмінгема, у районі of Warstone Lane, Great Hampton Street and New John Street West. До 1830-х років ця територія ставала все більш щільно заселеною, а до 1838 року в східній частині парафії залишилося дуже мало незабудованої землі. Цікаво, що невеликі надільні сади, які ще називали гінеї та пів гінеї, усе ще оточували центральну частину парафії із заходу, півночі та сходу.
Дві кімнати та загальний двір
Найпоширенішим типом будинків для робітничого класу, збудованого в другій половині XVIII століття в Бірмінгемі був той, що складався з двох кімнат на поверсі, розташованих у дво- або триповерхових будинках і побудованих навколо дворів. Ці будинки будувалися впритул один до одного й коштували від 40 до 60 фунтів стерлінгів, тоді, як більшість будинків будівельних клубів, які були значно більшими, коштували від 80 до 150 фунтів стерлінгів.
Власниками менших будинків були представники найрізноманітніших професій, не виключаючи й більш заможні верстви робітничого класу, які купували власне житло через ці будівельні клуби. Дрібні підприємці також були помітними власниками.
Такий приклад, в 1765 році два муляри, ймовірно, наймані будівельники, оформили страхові поліси Sun на свої будинки. Такий собі Генрі Гоф застрахував чотири будинки на 220 фунтів стерлінгів, а ще чотири на 170, а його колега по мулярській справі Джеймс Дей застрахував одинадцять будинків і школу вартістю від 65 до 15 фунтів стерлінгів.
Багато власників інших полісів Sun, виданих того ж року, були дрібними майстрами, які займалися виготовленням іграшок, ґудзиків, пряжок, зброї, столярними виробами, а також страхували низку невеликих об’єктів, що здавалися в оренду іншим особам.
Про якість цих будинків для робітничого класу, збудованих у другій половині XVIII століття, не можна сказати нічого особливого. Під час війни з американськими колоністами щороку будували щонайменше 300 будинків, а після укладення миру цей показник подвоїлася. Зводилися цілі вулиці, при цьому така вулиця могла з’явитися менш ніж за два місяці. Стосовно масштабів будівництва, то, можливо, у Бірмінгемі було зведено більше, ніж у будь-якому місці на всьому острові, за винятком Лондона.
Особливості будівництва робітничих будівель
Щоправда, як стверджують історики, у ті часи був відсутнім будь-який контроль за тими методами, що застосовувалися будівельниками при будівництві. Можливо, саме із цієї причини місто отримало те архітектурне зло, яке не можливо вилікувати навіть у наш час. Наприклад, вузькість дворів між будинками, через це світло ледве проходило, як у ці двори, так і в самі будинки.
Так, деякі з будинків, зведених так швидко, були низької якості, особливо під час війни на кінці XVIII століття. Якраз тоді зростала вартість будівельних матеріалів, особливо це стосувалося деревини. Відтак будівельники задовольнялися найдешевшими та доступними матеріалами. З іншого боку, усе ж таки інколи будували якісне житло. До прикладу, до таких можна віднести близько 90 будинків, збудованих на землі, що належала благодійному фонду «Ленч».
Не дарма більшість із них були продані за ціною не менш як 100 фунтів стерлінгів, або ж були зайняті респектабельними орендарями. Стосовно особливостей будівництва робітничих будівель у Бірмінгемі, то в місті не було підвальних приміщень, на відміну від Ліверпуля чи Манчестера, а водопостачання було дуже якісним. Взагалі кажучи, вулиці та водовідведення досить суттєво відрізнялися в кращий бік, від того, що було в Манчестері та інших містах Ланкаширу. Усі провідні вулиці мали підземну каналізацію, хоча були й відкриті каналізаційні колектори в Бордеслі та Деритенді. Саме в цих районах, мешкали робітничі верстви населення.
У порівняння з «бідними кварталами» в Ліверпулі, Манчестері та Лондоні, бідняки в Бірмінгемі жили набагато краще. І хоча, слід визнати, що в старій частині було кілька закритих дворів без вільного доступу повітря, але вже в сучасній частині, тогочасного Бірмінгема таких дворів майже не було. Так само було багато будинків, що стояли впритул один до одного, але цей тип будинків не завжди поступався іншим, більш сучасним за якістю умов проживання.
«Місто тисячі професій» та його житло
Відтак колись у Бірмінгемі були збудовані тисячі будинків, які розташовувались один за одним, в яких сім’ї робітників тулилися разом і намагалися зводити кінці з кінцями. Створені такі будинки були, зазвичай, між 1802 і 1831 роками для проживання швидко зростаючого населення. У 1800-х роках Бірмінгем став відомим не лише, як «місто тисячі професій», але це був головний центр промислової революції в країні. Саме працівникам цього промислового центру доводилося жити в цих будинках. Ті, хто тут виріс, жартують, що в дитинстві їм здавалося, що в місті немає парадних вулиць.
Та, хоча всі ті, хто жив у таких будинках, небезпідставно свідчили про те, що життя в таких умовах дуже важке, деякі діти спали по п’ять душ на ліжку, туалети були спільні, та все ж колишні мешканці впевнені, що їхнє життя стало багатшим за час, проведений тут.
Джерела: