Історія появи Інтернету в Бірмінгемі не відрізняється від того, що в ті роки відбувалося на теренах всіє держави. Можливо саме тому, про неї досить рідко згадують окремо. Тобто ця історія відображає шлях розвитку широкосмугового зв’язку у всій Великій Британії — ранні академічні зв’язки, бум dial-up у 90-х роках завдяки таким провайдерам, як Demon/Pipex, перехід до швидшого широкосмугового зв’язку приблизно на початку нового століття.
Потім була епоха dot-com та постійна модернізація до повноцінного оптоволоконного зв’язку та 5G. Причому дослідники з Університету Астона нині, навіть розширюють межі оптичного волокна, що робить Бірмінгем частиною національної цифрової революції від повільного dial-up до гігабітних швидкостей. Більш детально тут: birmingham-future.com.
Прийдешня цифрова революція
Отже, для початку про те, як всесвітня мережа з’явилася у великій Британії. Історія Інтернету в Англії починається не в домівках і навіть не в компаніях, а в лабораторіях та університетах. З 1960-х років Велика Британія бере активну участь у дослідженнях з передачі даних пакетами, що є фундаментальним принципом, на якому базується вся архітектура Інтернету.
Саме ці роботи, що проводяться паралельно та в співпраці зі Сполученими Штатами, досить рано роблять з Великої Британії одного з головних учасників майбутньої цифрової революції.
Вирішальний момент настав у 1973 році, коли британський дослідник Пітер Кірштейн, який проживав на той час у Лондоні, якось взяв та й встановив перше пряме з’єднання між європейською та американською мережами. Саме ця подія вважається початком вступу Великої Британії до того, що поступово перетворилося на світовий Інтернет. Що правда, слід відзначити, що ще протягом майже двох десятиліть доступ до мережі залишався досить суворо обмеженим академічними та науковими колами.
Коли на зміну 1970-м рокам прийшли більш прогресивні 1980-ті, то центральну роль почала відігравати університетська мережа JANET, або Joint Academic Network. Вона була створена саме в ці роки, віртуально з’єднавши британські університети. JANET дозволяла обмінюватися електронною поштою, файлами та даними досліджень, а також ознайомлювала ціле покоління дослідників та інженерів з використанням мережі.
Відтак коли вже на початку 1990-х років світом почала поширюватися Всесвітня павутина, Англія вже мала міцну технічну, а головне, людську базу для її динамічного впровадження.
Слід зауважити, що справжня демократизація Інтернету почала відбуватися в середині 1990-х років. Саме тоді в Англії з’явилися перші комерційні провайдери. Відтоді мережа почала поступово покидати університетські містечка, зате з успіхом проникає, спочатку в офіси заможних компаній, а пізніше і в приватні домівки англійців. При цьому їй вдається глибоко змінити професійні, культурні та соціальні наративи.
Бірмінгемський Інтернет
Що правда, відомо про те, що така чарівна трансформація відбувалася по різному залежно від району на території Великої Британії. Іншими словами, кожне англійське місто освоювало Інтернет відповідно до економічної структури, місцевих пріоритетів, та, навіть своєї історії.
Бірмінгем не був виключенням. Особливо показовим прикладом у цьому відношенні, є той факт, що бувши великим промисловим містом, яке довгий час вважалося «майстернею світу», Бірмінгем підходить до Інтернету не як до культурного чи медійного явища, а насамперед як до функціонального інструменту. З перших етапів поширення мережі місцеві виші, зокрема, Бірмінгемський університет, відіграють ключову роль, слугуючи точками входу до національних та міжнародних академічних мереж.
На відміну від Лондона, де Інтернет швидко асоціюється з фінансами та послугами, або Кембриджа, де мережа довгий час залишається пов’язаною з фундаментальними дослідженнями, Бірмінгем розвиває прагматичне ставлення до цифрових технологій. В першу чергу в 1990-х роках багато промислових та інженерних компаній міста почали використовувати Інтернет для оптимізації своїх ланцюгів постачання, обміну технічними планами та поліпшення комунікації зі своїми партнерами. Тобто, іншими словами, всесвітня мережа стає непомітним, але вельми важливим продовженням виробничої інфраструктури міста.
Міська влада теж не пасла задніх. Муніципалітет Бірмінгема на зорі Інтернету почав активно залучати проєкти електронного урядування. Наприкінці 1990-х років орган міського самоврядування активно експериментує з онлайн-послугами, розвиває адміністративні портали та інвестує в публічний доступ до Інтернету. Мова про впровадження мережі для населення через бібліотеки та громадські центри.
Навчання та публічний доступ
Такий факт, місто стало одним із перших у Британії, де бібліотеки масово почали підключали публічний інтернет, де запускали програми цифрової інклюзії саме для робітничих районів. Відтак для індустріального міста це був спосіб не відстати від прогресивних віянь саме соціально.
Тобто, тут слід зауважити, що окрім впровадження мережевих послуг для зручності та оперативності, як таких, така політика мала не меті, ще одну досить важливу ціль і основну задачу. Мова про запобігання посиленню соціальної нерівності в місті, які характеризувалися значними економічними диспропорціями, в результаті цифрового переходу.
Так сталося, що саме питання цифрового розриву дуже рано з’являється в місцевому дискурсі. Річ у тім, що Інтернет в Бірмінгемі на початках був не лише технологічною інновацією, а й соціальною та міською проблемою. Ініціативи, спрямовані на навчання мешканців, забезпечення публічного доступу до мережі та інтеграцію цифрових технологій у муніципальні послуги, свідчать про усвідомлення ризиків виключення.
На відміну від університетських міст, у Бірмінгемі дуже рано почали говорити про digital divide. Ще у 1990-х доступ до Інтернету мали лише кампуси та офіси, при цьому він був майже відсутній у бідніших районах міста. Відтак це змусило міську владу інвестувати в публічні точки доступу, розвивати комп’ютерні класи при тих же бібліотеках та школах.
Свідома інтеграція
Протягом 2000-х років Бірмінгем, хоч і не став символічним лідером dot-com-культури, але зміцнив свою роль регіональної цифрової інфраструктури. Розвиток центрів обробки даних, високошвидкісних мереж і, нещодавно, інтернет-вузлів зміцнили позиції міста.
На відміну від Лондону чи Манчестера Бірмінгем не став центром інтернет-стартапів. Натомість місто з ентузіазмом розвивало дата-центри, телеком-інфраструктуру, а пізніше — регіональні internet exchange. Це не зробило Бірмінгем Інтернет-вітриною натомість не завадило місту отримати технічний інтернет-хребет.
Зрештою, можна говорити про те, що прихід Інтернету в Бірмінгем відображає глибинну ідентичність міста. Далека від гучних історій про стартапи та культурні революції, його цифрова історія — це історія поступової, прагматичної та соціально свідомої інтеграції. Інтернет тут сприймався не як раптовий злам, а, як логічна еволюція, що вписується в довгу промислову та муніципальну традицію міста.
Джерела:
- https://datacentrereview.com/2023/04/proximity-announces-birminghams-first-internet-exchange/
- https://www.computerworld.com/article/1687202/birmingham-city-centre-set-to-receive-free-wifi.html
- https://www.npr.org/2023/04/30/1172276538/world-wide-web-internet-anniversary
- https://www.grapevinebirmingham.com/how-a-couple-of-brummies-gave-birth-to-the-world-wide-web/