Інтернет існує довше, ніж багато хто думає. Перша електронна пошта була надіслана в далекому 1971 році, а комп’ютери вперше почали обмінюватися цифровою інформацією в 1983 році. До 1990-х років Інтернет привернув широку увагу, частково завдяки винаходу Всесвітньої павутини Тіма Бернерса Лі в 1989 році. Цей англієць запровадив можливість створювати вебсайти та спонукав усіх, а не лише компанії й комп’ютерників, під’єднатися до Інтернету. А до початку XXI століття Інтернет став одним із найважливіших винаходів усіх часів. Нині більше ніж п’ять мільярдів людей регулярно користуються Інтернетом. Відтак про те, як перший Інтернет з’явився в Бірмінгемі, що цьому передувало й до чого привело, читайте на birmingham-future.com.
Інтернет став найбільш використовуваним джерелом для розваг, управління життям, роботи та спілкування. Багато хто повністю покладається на мережу, як засіб існування, що, своєю чергою, створило деякі з найпопулярніших способів документування та керування соціальним життям. В усьому цьому калейдоскопі винаходів та нововведень Бірмінгем, звісна річ, не міг стояти осторонь.
Перші виходи в Інтернет
Ті, з «браммі» хто у 80-х і 90-х роках міг, виходячи з віку, цікавитись комп’ютером, Інтернетом тощо, мабуть, пам’ятають пізні нічні сеанси телефонного зв’язку — жахливий шум модема, коли запускалася служба AOL, після чого було очікування доступу до мережі через телефонну лінію. У середині 90-х усе більше бірмінгемців «ламали» собі голову, розмірковуючи над дивовижним новим винаходом, відомим як Інтернет.
Більшість людей, і не лише в Бірмінгемі, не могли вийти в Інтернет вдома до 1990-х років, поки не з’явилися вони — інтернет-провайдери. Саме ці чудові компанії й ті люди, що в них працювали зробили революцію в комунікаціях і принесли технології в маси через бунт, конкуренцію та інновації.
Чому через бунт? Усе просто, до певного часу National Science Foundation не дозволяв комерційним провайдерам «роздавати» Інтернет, дозвіл на користування цим чудом науково-технічного прогресу мали лише державні установи та університети. До прикладу, BBC, хоч і отримала доступ до Інтернету ще в 1989 році, але компанії довелось покладатися на мережу, надану університетом Брунеля.
Але невдовзі люди таки змогли отримати доступ до Інтернету зі своїх домівок. Спочатку в 1989 році Тім Бернерс-Лі винайшов Всесвітню мережу під час своїх досліджень у CERN у Швейцарії. У першу чергу саме це допомогло зробити Інтернет корисним інструментом для громадськості. Це не лише створило простір для існування веббраузерів і вебсайтів, але і проклало шлях для доступу до візуальних медіа в Інтернеті — без чого не можна уявити Інтернет сьогодні.
Якби не Всесвітня павутина, Інтернет, безсумнівно, використовувався б для виконання різноманітних функціональних завдань, наприклад, як електронна пошта чи для обміну файлами. Але це не було б остаточним джерелом інформації, контенту та комунікації, яким воно є сьогодні. Ну і звичайно приватні Інтернет-провайдери, які зрозуміли, що на цьому можна заробляти.
Перший комерційний Інтернет-провайдер
Відтак у березні 1992 року, у Великобританії запрацював перший комерційний Інтернет-провайдер. У той час Інтернет усе ще вважався новинкою для технарів, і мало хто в Бірмінгемі розумів та думав, що він може колись знадобиться. Якщо ви належите до першого покоління, яке вийшло в Інтернет, ви пам’ятаєте новизну та повільність мережі 90-х років. Але від того, що мали мешканці Бірмінгема до того, що вони мають зараз, минуло лише 30 років.
Широкосмуговий зв’язок з’явився в Бірмінгемі у 2000-х роках, і його використання стрімко зросло протягом наступних кількох років, хоча багато домогосподарств усе ще використовували комутоване з’єднання. Фактично, хоча Інтернет існував у тій чи іншій формі набагато довше, лише після того, як запустили Всесвітню павутину та провайдери надали послугу для підключення до неї, стало можливим отримати домашній доступ.
То був Інтернет дуже далекий від сьогоднішнього потокового відео, онлайн-ігор і дзвінків Zoom. Ранній доступ до Інтернету забезпечували комутовані модеми, які створювали звуки, схожі на інопланетні, під час встановлення з’єднання. У той час в онлайн-світі панувала здебільшого тиша — здебільшого через те, що завантаження чогось більшого за текст і малі зображення займало за нинішніми стандартами вічність. Адже багато хто з бірмінгемців, напевно, пам’ятають те характерне тріскотіння та свист модема, який завершував з’єднання.
А завантаження? Завантаження фільму 90-х зазвичай займало близько місяця, тому не дивно, що в пріоритеті були фізичні носії. Популярні відеомагазини мали в ті часи вельми прибутковий бізнес, понад 500 магазинів по всій Великобританії були на піку свого розквіту.
Поява електронної пошти
Приблизно в той самий час з’явилася електронна пошта. Вона не дуже змінившись дожила до наших днів. Ця послуга існувала в Інтернеті деякий час, перш ніж стала популярною. Причому, що цікаво, перше повідомлення електронної пошти було надіслано в 1971 році. Та було багато скепсису, щодо такого способу передачі інформації, мало того, декого потрібно було переконувати, доводити переваги електронної пошти перед надсиланням факсу, написанням листа чи телефонним дзвінком. Такі були часи.
У підсумку від 1980-х до 1990-х років електронна пошта таки стала популярною в бізнесі, уряді та академічному середовищі, перш ніж досягти основного свого статусу — загально прийнятного способу листування у 2000-х роках. Обліковий запис електронної пошти став частиною домашнього доступу до Інтернету. Розпочався період, залежно від віку бірмінгемця, тих незручних перших спроб ввести імена користувачів і адреси електронної пошти, які в той час поділялися на кумедні або круті.
Пізніше в Бірмінгемі з’явився широкосмуговий зв’язок, він вдихнув нове життя в Інтернет на початку 2000-х років, дозволивши розділити сигнал в одній лінії між телефоном та Інтернетом. Це означало, що користувачі могли бути онлайн і здійснювати телефонні дзвінки одночасно. Його назвали «завжди ввімкненим» Інтернет-сервісом.
Новий Інтернет також отримав набагато вищу швидкість з’єднання, що значно полегшило перегляд, завантаження та надсилання файлів. На той час «великою четвіркою» провайдерів у Великобританії, а відтак й у Бірмінгемі були BT, NTL, Telewest і Kingston Communications.
Широкосмуговий зв’язок
Як і більшість нових технологій, широкосмуговий зв’язок був надзвичайно дорогим і не скрізь доступним після його запуску. Таким чином, початкове використання до 2001 року було дуже низьким — лише 9% у Великій Британії. Загалом Велика Британія значно відставала від сусідніх європейських країн у розгортанні широкосмугового зв’язку, оскільки такі країни, як Німеччина та Швеція, уже мали 30–40% використання.
Поява широкосмугових мереж означала, що люди могли завантажувати та ділитися зображеннями, піснями, відео, телевізійними шоу та фільмами на значно зручніших швидкостях. Це також відкрило цілий новий світ в онлайн-медіа.
У перші кілька років 2000-х зростання онлайн-бізнесу зупинилося. Але Інтернет нікуди не подівся. Натомість настав час буму розважальної та соціальної сторони Інтернету, і незабаром народилася ціла купа найбільших у світі сайтів, серед яких Вікіпедія (2001), Linkedin (2002), Facebook (2004), YouTube і Reddit (2005).
Джерела: