У 21 столітті нам важко уявити, що були часи, коли не існувало звичних для нас речей. Нас всюди оточує пластик. Світовий океан задихається від пластикових відходів. Але був час, коли людство поняття не мало, що це за такий матеріал. Створення пластику стало великим прогресом. І зробив це відкриття Олександр Паркс – винахідник родом із Бірмінгема. Більше на сайті birmingham-future.
Інновації в крові
Паркс народився у 1813 році. Його двоюрідний дідусь, Семюель Харрісон, був винахідником сталевого пера для письма. Це здається дрібницею, але доти цих речей не існувало. Або вони були не такими.
Крім Паркса, в сім’ї було ще троє дітей. Батько майбутнього винахідника перейняв ідеї дядька та володів майстернею з виробництва замків із латуні. Олександр багато часу проводив у компанії батька в його майстерні. Але ще з раннього дитинства він зрозумів, що це надто легко для нього.
Паркс у дитинстві був дуже обдарованим хлопчиком із високим рівнем інтелекту. Проста механіка йому швидко набридла. Після навчання він одразу влаштувався до братів Елкінгтонів. Вони увійшли до історії як винахідники гальваніки — процесу осадження металів на певній поверхні. Згодом цей метод активно почали застосовувати у ювелірній справі, працюючи з дорогоцінними металами. Паркс переймав знання Елкінгтонів, і швидко був призначений начальником у ливарному відділенні. І з цього розпочався його шлях винахідника.
Перші патенти
У 28 років Паркс отримав свій перший патент і перевершив своїх вчителів. Він запатентував процес гальванізації крихких предметів, зокрема предметів мистецтва. А потім розробив метод, який покращував його власні патенти. Паркс став справжнім профі гальванізації. Він міг працювати навіть із тендітними та живими квітами. Такого успіху він зміг досягти придумавши власний метод занурення предметів у розчин фосфору, а потім у нітрат срібла. Таким чином він перетворював живу квітку на срібну.
Але квітів Парксу було мало. І одного разу він посріблив павутину. Результат представили принцу Альберту в 1844 році, коли він був з візитом на підприємстві Елкінгтона. Такого рівня ніхто не міг досягти. У процесі гальванізації складно було досягти результату та не зруйнувати вихідний матеріал. Але Олександр Паркс зміг.
За всю кар’єру він зареєстрував близько 66 патентів. У 1846 році Паркс зробив неймовірне відкриття – процес холодного затвердіння вулканічного каучуку. Це було одне із найцінніших відкриттів 19 століття.
У 1848 році Паркс запатентував фосфористу бронзу. Він придумав додавати фосфор у металеві сплави. Цей патент Олександр Паркс розділив з братом Генрі. У 1850 році він розробив процес очищення свинцю.
Ніхто не сумнівався у геніальності Паркса. І в 1856 році, розробивши нову речовину, він назвав її на честь себе – паркезин. Його можна вважати прабатьком сучасного пластику. За своєю суттю це була перша пластмаса. До Паркса ніхто й не думав про подібне. Його розробку виставляли на Лондонській міжнародній виставці в 1862 році. Всі ці патенти він створив працюючи з братами Елкінгтонами. І лише в 1866 році пішов на «вільні хліби» та заснував The Parkesine Company.
Невдалий бізнесмен
Метою компанії було масове виробництво паркезину (пластику). На жаль, Паркс виявився поганим підприємцем. Він намагався заощаджувати на сировині, через що готовий продукт був низької якості. До того ж у процесі виробництва Паркс дізнався, що паркізин легкозаймистий матеріал. У 1868 році фабрику закрили. Паркізин безумовно став відкриттям століття, яке започаткувало всю пластикову промисловість, але не практичним.
Паркс почав співпрацювати з Денієлом Спіллом. Спілл зміг доповнити паркізин, зробивши його міцнішим. Але в маси продавати його зміг лише американський винахідник Джон Веслі Хайат. Хайат дав іншу назву паркізину. По суті, він вкрав розробки Паркса. Через що між ними була низка судових позовів. Суд визнав правоту Олександра Паркса. Це було незадовго до його смерті. Поховали Паркса в Лондоні.
Хоча на малій батьківщині його пам’ять активно шанують. Бірмінгемська громадянська спілка встановила меморіальну табличку в Музеї старої науки на Ньюхол-стріт. Її зробили із пластику, а не як зазвичай їх роблять з металу або граніту.
Олександр Паркс був двічі одружений. Загалом у двох шлюбах з’явилося 17 дітей — 6 дітей (4 хлопчики та 2 дівчінки) від першого шлюбу, та ще 11 дітей від другого шлюбу (4 сини та 7 доньок). Ніхто з дітей не пішов ученими стопами батька. Старший син від другого шлюбу передав багато особистих речей та розробок батька до Музею науки.
Велике значення
У 21 столітті екологи та екоактивісти борються з пластиком. У світі намагаються обмежити його споживання. При розробці пластику ні Паркс, ні інші вчені не задумувались, як його утилізувати. Тоді їм навіть на думку не спадало, що хтось захоче знищити цей матеріал. У 19 столітті це було справжнє диво. Згодом саме винахід пластикових упаковок допоміг розвинути багато промисловостей. Та сама побутова хімія. Всі товари цієї групи пакуються у пластикову упаковку. Винахід Паркса допоміг просунути інші галузі та виробництва, хоч це і призвело до екологічної катастрофи.
