Однією з наймолодших заарештованих повій у Бірмінгемі була 15-річна Едіт Берд, яку в 1908 році звинуватили у вимаганні та оштрафували. Ще одну жінку, 52-річну Агнес Халкер, також відому як «Стара карга», звинуватили в утриманні публічного будинку та засудили до трьох місяців ув’язнення в 1912 році. 21-річна Беатріс Рассел отримала найдовший чотиримісячний термін ув’язнення після того, як її звинуватили в утриманні публічного будинку в 1914 році. А от 28-річну Енні Лорі також звинуватили в утриманні публічного будинку та лише оштрафували на 5 фунтів, усе це сталося в 1911 році. Що цікаво, ув’язнених одягали в пристойний одяг і відводили вулицею до фотостудії, де робили їхні фотографії. Фотостудією також користуватимуться місцеві мешканці, оскільки це буде єдина можливість отримати свій чи родинний портрет, життя у Вікторіанські часи в Бірмінгемі було не простим. Більш докладно про публічні будинки Бірмінгему читайте на birmingham-future.com.
Проституція в вікторіанську епоху
У вікторіанську епоху проституцію засуджували, оскільки побоювалися, що вона може зруйнувати ідеальну сім’ю та збільшити поширення венеричних захворювань, «заразивши поважний світ, знищивши шлюби та націю». Існувала думка, що матері-одиначки становлять таку ж загрозу, як і повії, їх також ганьбили як ізгоїв. Стигма, пов’язана з проституцією, означала, що пріоритетом — у соціальному та політичному плані — стало знищення всього, що могло б забруднити нуклеарну сім’ю, створену білим християнським суспільством.
Вікторіанське суспільство відчайдушно намагалося зменшити кількість дівчат, які займаються сексом поза шлюбом. Створювалися найрізноманітніші громадські організації для протистояння цій напасті. Робота Бірмінгемської жіночої асоціації, як національного органу відображає ту стурбованість, яку відчували члени вікторіанського суспільства. Були зроблені численні спроби знайти першопричину проституції з метою проведення, як профілактичної, так і виправної роботи.
Зростання проституції, на думку деяких євангелістів, пояснювалося можливою, реакцією на промислову революцію з першим використанням слова «соціалізм» у 1827 році. Відомо, що перші соціалістичні спільноти слідували нестримним природним інстинктам, імітуючи собак і кіз, їхні збори можна було порівняти з тим, що відбувалося в публічних будинках.
Вікторіанська Британія була конкурентоспроможним та індустріалізованим суспільством, і деякі критики капіталізму вважали, що очевидне поширення проституції можна пояснити безробіттям, механізацією праці та бідністю. Нове законодавство, як-от «Закон про внесення змін до закону про бідних» 1834 року, також скоротило допомогу для найбідніших верств населення, і в поєднанні з традиційним бажанням робітничого класу робити свій внесок у сімейні доходи, проституція виявилася прибутковим, але не найприємнішим способом життя.
Причини проституції в Бірмінгемі
Ще однією з причин зростання проституції в Бірмінгемі вважали «недоумкуватість». Мова про розумову недієздатність, а не структурні фактори, які спонукали деяких жінок до проституції. Загальне вікторіанське ставлення до соціальної девіації полягало в тому, щоби поставити під сумнів психічну здоровість відповідної особи, що додатково підтверджується поширеністю божевільних.
Мало того, так званих, розсудливих повій, які вперше зробили це правопорушення, брали на поруки в жіночих громадських організаціях, їм намагались допомогли, тоді, як повій, яких постійно кривдили, і які, можливо, найбільше потребували підтримки, залишали без допомоги. Таких позначали або як тих, хто є жертвою розумової недієздатності, або, як тих, хто розповсюджує моральні хвороби.
Що правда, були такі соціальні реформатори, як чоловіки, так і жінки, які виступали проти покладання всієї провини за проституцію на відповідних жінок. Дехто вважав доцільним заохочувати чоловіків утримуватися від зв’язків із повіями, а натомість допомагати відновлювати їхню втрачену жіночність, ілюструючи патерналістське переконання, що чоловіки та, навіть деякі жінки повинні захистити та врятувати занепалих жінок, адже вони вийшли за межі очікувань суспільства.
Відповідальність за зростання проституції так само покладали на чоловіків і більш поблажливе суспільне ставлення до їхніх сексуальних практик. Жозефіна Батлер, одна із засновниць Національної жіночої асоціації за скасування законів про інфекційні захворювання, виступала проти подвійних стандартів сексуальної моралі — чому жінки повинні бути покарані, а дії чоловіків залишаються безкарними.
Поліційні рейди
Хай там як, але при кінці ХІХ — початку XX століття проституція в Бірмінгемі процвітала. Відомо про періодичні рейди, які проводили поліціянти, виловлюючи проституток, які в той час перемістилися на вулиці міста. Зокрема, рейди поліції Вест-Мідлендса, які вона проводила між 1908 та 1911 роками. Знімки спійманих проституток супроводжувалися надряпаними нотатками про їхні злочини.
До слова, The Mirror повідомив, що поліція Бірмінгема була першою у світі, яка почала робити фотороботи — перший злочинець був спійманий у такий спосіб у 1853 році. А у 1870-х роках було законодавчо закріплено, що всі поліційні сили мають фотографувати тих, хто знаходиться під вартою, і саме із цього часу починається перша книга колекції Бірмінгемської поліції.
Що ще цікаво, більшість пійманих під час таких рейдів проституток мали лише 15 років. Після затримання їм давали більш менш пристойний одяг, щоб ті могли сфотографуватись у фотостудії, до якої поліціянти вели дівчат вулицями міста. У той час Бірмінгем використовував громадську службу на Мур-стріт, щоб затримати багатьох правопорушників до того, як вони постануть перед судом.
У середині XX століття послуги представниць найдавнішої професії продовжували мати попит. Відомо, що наприкінці 1960-х років до 200 секс-працівниць приходили займатися своїм ремеслом на Варна-роуд, у самому серці кварталу «Червоних ліхтарів» Бірмінгема. Район став настільки сумнозвісним, що «жриці кохання» заїжджали сюди, приваблені його брудною репутацією. Незабаром вулицю почали називати найнебезпечнішою в Британії.
Більшість жінок, які займались проституцією, були білими, а деякі сутенери були вихідцями з Південної Азії. Ці жінки стикалися з новою реальністю. До прикладу, одна з них говорить про те, що має дітей змішаної раси, і каже, що через те, що над ними знущаються, вона стала проституткою — щоб віддати їх у приватну школу. І деякі із сутенерів, використовували «кольорову лінію», щоб виправдати своє життя — їм просто не дозволяли працювати. До слова, «кольорова лінія» яка діяла в 1950-х роках, це коли «кольоровим» людям не дозволялося відвідувати паби, кінотеатри та нічні клуби тощо.
Вулична проституція
Вулична проституція вперше з’явилася в Балсолл Хіт, одному із центральних районів Бірмінгема, в 1950-х роках. Так сталося, що ціни на нерухомість тут впали, що своєю чергою привернуло сюди бідних мігрантів Бірмінгема. Чеддер-роуд була центром кварталу «Червоних ліхтарів», де працювало 450 жінок. Приблизно в половині з 50 будинків на цій вулиці повії рекламували себе у вікнах, подібно до Амстердама.
У середині 1990-х років місцеві мешканці почали організовувати вуличні патрулі, витісняючи повій із цього району. Патрульних підтримували місцеві поліціянти. Відтак за рік кількість проституток скоротився вдвоє, а до кінця 1995 вони майже повністю зникли. Нині ціни на нерухомість такі ж, як і в інших центральних районах міста.
Джерела:
- https://www.birminghammail.co.uk/news/midlands-news/britains-earliest-police-mugshots-show-14806821
- https://www.theguardian.com/artanddesign/2016/jan/11/wickedest-road-in-britain-photographer-janet-mendelsohn-varna-road-birmingham
- https://blog.bham.ac.uk/legalherstory/2018/03/20/the-victorian-social-purity-movement-a-noble-pursuit-or-morality-crusade/