Бірмінгемський музей і художня галерея розміщені в приголомшливій будівлі, яка є історичною пам’яткою міста, яка з 1885 року спостерігає за двома міськими площами Чемберлена та Вікторії, яка протягом багатьох років прийняла мільйони відвідувачів.
Нині ця велична будівля притягує до себе відвідувачів, які традиційно задаються одним питанням, а що в ній було до появи музею та галереї. Відповіддю на це питання пишається кожен бірмінгемець, тому, що цю будівлю побудували, як музей і художню галерею, і коли вона вперше відкрила свої двері, вона була настільки ж сповненою мистецтва, як і нині. Більш детально про історію створення та розвиток музею читайте на birmingham-future.com.
Свого часу в 1891 році Маріус Вашон, міністр культури Франції, доповідав своєму уряду, що нині Бірмінгемський музей є найкращим музеєм, який існує в провінції, і тим, який по всій Англії приймає найбільшу кількість відвідувачів. Попереду Бірмінгемського музею був лише Британський — провідний музей Великої Британії в Лондоні.
При цьому парижанин Маріус Вашон додавав, що мета Бірмінгемського музею полягала в тому, щоби показати публіці, художникам і ремісникам зразки мистецтва найчистішого смаку, найкрасивіших форм і найвищого виконання. Це яскраве свідчення парижанина, який добре знався на громадянській культурі свого часу, свідчить про високу репутацію музею наприкінці ХІХ століття, коли Бірмінгем вважався одним із тих міст Англії, де мистецтво було поза конкуренцією.
Змагання за звання «другого міста»
Усе почалося з того, що Манчестер, Ліверпуль і Бірмінгем змагалися за те, щоб стати «другим містом» Англії. Середні класи почали використовувати художні галереї, як засіб вираження своєї ідентичності та підвищення громадського статусу міст, у яких вони жили. Однак, щоб створити громадські музеї та художні галереї, місцеві ради та уряди повинні були змінити своє ставлення до мистецтва — це був досить повільний процес. Але попри все, групи реформаторів мистецтва виникли як в Манчестері, так і в Ліверпулі та Бірмінгемі.
Вони відстоювали ідеї створення галерей і мали на меті кілька основних цілей. По-перше, усі хотіли забезпечити здоровий відпочинок для робітничих класів. По-друге, реформатори сподівалися за допомогою створення таких осередків культури допомогти робітникам жити повноцінніше, показуючи їм витонченість і красу світу, а через це допомогти побачити потворність, створену промисловим капіталізмом, і змусити їх змінити сучасне міське середовище
На той час обстановка в Бірмінгемі не спонукала й не надихала до будь-чого прекрасного. Центр міста був переповнений брудними нетрями. Димарі викидали чорний дим, а люди цілодобово працювали на фабриках, де навіть не розглядалося питання виконання природоохоронних норм, ба більше там навіть питання гігієни не розглядалося в ті часи. До слова, для детальнішого знайомства з тим, наскільки поганими були умови роботи для середньостатистичного робітника, Чарльз Дікенс, англійський письменник, один із найпопулярніших романістів вікторіанської епохи дає чудові описи Бірмінгема та Чорної країни 1840-х років у «Старій крамниці цікавинок».
Відстоювання права на культуру
Місцева влада Бірмінгема мала репутацію «закопаної обмеженості». Принаймні про це пише Стюарт Дейвіс, у своїй книзі «Здобутки промисловості Бірмінгемського музею та картинної галереї 1885–1895». Яскравим доказом того, що влада не цікавилася культурою, слугує провал Закону про безоплатні бібліотеки та музеї, коли він уперше з’явився в 1845 році. Він був остаточно прийнятий лише 21 лютого 1860 року, тоді було сформовано комітет для створення бібліотеки, музею та галереї мистецтва. Приблизно в цей час місцеві активісти тисли на владу, і місто прийняло деякі ідеї, що до популяризації мистецтва, які вони відстоювали.
Так інститут Бірмінгема та Мідленда відкрив невелику виставку предметів і картин у 1860 році. Виставка включала бюст Девіда Кокса. А вже протягом наступних 15 років колекція швидко почала зростати. У 1868 році було проведено численні успішні виставки, включно з виставкою кохання та ювелірних виробів, яка привабила 160 тис. відвідувачів. Філантропи, як-от брати Таньє, зробили величезні пожертви, які сягали мільйонів фунтів стерлінгів у сучасному розрахунку.
Крім того, був заснований Фонд громадської картинної галереї, це сталося в 1871 році, для збору та замовлення картин. «Кондотьєр» Фредеріка Лейтона був першим портретом, який тут було придбано в 1873 році. Тогочасний мер Джозеф Чемберлен дав 1000 фунтів стерлінгів власних грошей на Промисловий музей у 1875 році. Весь цей інтерес означав, що рада була під тиском відтак хотіла знайти місце та кошти для побудови галереї в центрі міста.
Будівництво музею
Бувши мером Джозеф Чемберлен передав занепалий газовий завод у підпорядкування муніципалітету Бірмінгема, який своєю чергою примудрився зробити його дуже навіть прибутковим. Компанія виросла й була змушена залишити свої офіси. Рада ж використала прибуток від газової компанії, щоби побудувати нові офіси на землі, отриманій відповідно до Закону про безоплатні бібліотеки та музеї, і створити художню галерею.
Наразі стає зрозумілим, чому так багато сходів у головного входу до музею — більшість галерей знаходяться на другому поверсі. Бірмінгемський архітектор Генрі Річард Йовіль Томасон виграв конкурс на проєктування будівлі, а Вітворт Уолліс був обраний музейним хранителем, тобто він відповідав за збір, демонстрацію та збереження колекції.
Відтак у суботу 28 листопада 1885 року, нарешті, було відкрито постійний Бірмінгемський музей і художню галерею. Відкриття розпочалося зі святкуванням у ратуші та звернення принца Уельського, майбутнього короля Едуарда VII. Новий музей складався з головного входу, вестибюля та круглої кімнати, «довгої галереї», галереї Веджвуд, італійської галереї та промислової зали. До слова, нині італійська галерея — це магазин, галерея Веджвуд — це галерея Будди, а «довга галерея» — це Едвардіанська чайна.
Якщо ж говорити, про нинішній стан речей, то музей, розташований поруч із Будинком ради Бірмінгема, закрився у 2020 році для глобальної реконструкції та ремонтних робіт. Він частково був відкритий у 2022 році до Ігор Співдружності.
Нинішній стан головного музею Бірмінгема
2024 року музей і художня галерея поетапно відкривалися, але більшість приміщень пам’ятки культури все ще не використовувалося. Міська рада Бірмінгема розглядала амбітний проєкт повного відкриття музею, у якому йдеться про те, що попередні ремонтні роботи й технічне обслуговування «підкреслили необхідність» глобальної реконструкції на всіх рівнях. Тобто, згідно зі звітом, щоб забезпечити повне відкриття музею, необхідно провести майже повну реконструкцію. Відтак члени кабінету міністрів погодилися подати заявку на «перший етап» до Фонду спадщини Національної лотереї в розмірі 9 млн фунтів стерлінгів, які підуть на загальну суму проєкту близько 10 млн фунтів стерлінгів.
Це могло б допомогти підтримати повне відкриття і надати можливість переосмислити місію музею таким чином, щоб він був актуальним для сучасної аудиторії. Щодо необхідних робіт, то у звіті зазначено, що реекспозиція та повторне відкриття стало складнішим завданням, ніж просте переміщення колекцій назад у будівлю та відновлення попередніх експозицій.
Річ у тім, що основні ремонтні роботи були спрямовані на відновлення інфраструктури, але ж багато галерей не отримували інвестиційну підтримку від 20 до 50 років, а роботи з переобладнання електропроводки виявили нові недоліки, а саме — зношеність стін, стель і підлоги галерей.
Джерела: