Перші автобуси типу Daimler B з відкритим верхом були введені в експлуатацію в Бірмінгемі, як продовження трамвайної лінії Bristol Road між Selly Oak і Rednal. Мова йшла про десять моторних автобусів, які після роботи відстоювалися в гаражному депо Dawlish Road. Пізніше було відкрито ще два маршрути — між Центральною лікарнею і П’ятьма шляхами, який незабаром був приєднаний до чинного маршруту в Moseley, та подовження трамвайного шляху між Selly Oak і Rubery.
Уся справа в тому, що 19 липня 1913 року Бірмінгемська корпорація скористалася своїми обмеженими повноваженнями відповідно до Закону від 1903 року. Він передбачав експлуатацію автобусів, лише під час будівництва або ремонту трамвайного маршруту, або, як його продовження. Ідея була простою — експлуатувати автобуси як доповнення до трамвайної системи. Цей закон про Бірмінгемську корпорацію і був використаний. Більш докладно про появу в Бірмінгемі пасажирських автобусів та перші автостанції міста читайте на birmingham-future.com.
Перші автобуси в Бірмінгемі
Але якщо вести мову про автобуси, як такі, не ділячи їх на ті, що пересувалися за допомогою двигуна внутрішнього згорання, чи якимось іншим способом, то перший кінний автобус у Бірмінгемі з’явився ще 15 травня 1834 року, а до 1869 року на 15 маршрутах працювало аж 20 кінних автобусів. Перший кінний трамвай у Бірмінгемі почав курсувати 6 вересня 1873 року. У 1882 році з’явилися парові трамваї, і швидко відкрилися інші маршрути, залишивши кінні автобуси для обслуговування менш заселених районів та віддалених містечок.
Міська рада Бірмінгема створила Комітет трамвайних шляхів у 1900 році, щоб узяти під контроль, електрифікувати та експлуатувати чинні маршрути парових трамваїв у місті. А перший маршрут електричного трамвая відкрився в 1904 році. Тож, як бачимо, історія появи автобусів досить давня і тривала.
Того ж таки року все ще існував один маршрут кінного трамвая, але вже близько 100 кінних автобусів. У 1903 році була створена нова компанія для управління бензиновими автобусами, яка передувала будь-яким, навіть лондонським автобусним компаніям. Незабаром вона стала Birmingham & Midland Motor Omnibus Company Ltd. Така сама компанія в Мідленді, яка мала назву Midland Red, також забрала в трамвайної компанії близько 100 кінних автобусів.
Так, перші бірмінгемські автобуси були кінні, а що ж із тими, які мали двигун внутрішнього згорання? Річ у тім, що перші моторні автобуси не були надійними, їхнє обслуговування виявилося економічно невигідним, і в 1906 році були придбані нові транспортні засоби. Вони також були визнані незадовільними, а тому 5 жовтня 1907 року всі були відкликані та замінені кінними автобусами компанії Birmingham & Midland Motor Omnibus Company Ltd.
Легендарний маршрут № 50
Департамент трамвайних шляхів корпорації перевіряв і ліцензував трамваї, що належали компанії, індивідуально, перш ніж їм було дозволено курсувати на міських коліях. Тим часом Наглядовий комітет Ради надав компанії ліцензії на експлуатацію автобусних, трамвайних і таксомоторних перевезень у місті. За прийнятими правилами автобуси й трамваї не мали конкурувати на одному й тому ж маршруті. Це зменшило можливі затори на головних дорогах, де курсували трамваї, віддавши автобусам менш важливі маршрути.
Так усе починалося для Бірмінгемських автобусів. А вже через менше ніж 30 років у місті почали з’являтися легендарні маршрути. Мова, до прикладу, про маршрут, яким курсував культовий автобус під номером 50. Він доставляв пасажирів із центру міста до Druids Heath. Цей двоповерховий автобус їздив кожні п’ять хвилин, по дорозі проїжджаючи повз жваві райони, як-от Maypole, Kings Heath та Moseley. Фактично, як стверджував оператор National Express West Midlands, номер 50 був і є одним із найбільш завантажених маршрутів у Європі.
І мова не лише про п’ять мільйонів пасажирських поїздок на рік, що само по собі робить цей маршрут значущим — він має свою унікальну історію. У 2024 році цьому маршруту виповнилося 75 років. Відтак він може «допомогти розповідати» історію післявоєнного відновлення міста. У XX столітті навколо Південного Бірмінгема з’явилися житлові масиви, тож 50-й маршрут, доставляв звідти людей до центру міста.
Автостанція Digbeth
Спочатку маршрут 50 закінчувався на the Maypole, але в 1981 році був продовжений, щоби прийняти пасажирів із Druids Heath. Нині семимильна подорож від початку до кінця займає близько 40 хвилин. Самі містяни, вважають цей маршрут одним із найголовніших та найважливіших у місті — фаворитом серед автобусних маршрутів. Також відзначається його життєва важливість для багатьох пасажирів, яка збереглася до цього часу. У декого із цим маршрутом пов’язані дитячі спогади, адже багато містян їздили цим автобусом із самого дитинства.
Автовокзал Бірмінгема був відкритий у 2009 році на місці, де раніше знаходилася авто станція Digbeth. Справа в тому, що на цьому місці свого часу, на зорі становлення, як автобусного руху в місті, так і домінації двигунів внутрішнього згорання, був автобусний гараж. Якщо говорити про його історію, то оригінальна будівля була побудована в 1929 році, як автобусне депо для Midland Red. Пізніше його було перетворено на автобусну станцію. Компанія-наступник Midland Red West використовувала автовокзал, як базу для своїх маршрутів у районі Бірмінгема та Чорної країни. Відомо, що початковий вокзал був темним і брудним і ніяк не призначеним для обслуговування пасажирів, як автобусна розв’язка.
Пізніше було розроблено план будівництва нової автобусної станції на Great Charles Street Queensway, оскільки National Express не вважав Digbeth місцем, що відповідає всім вимогам. Але до того часу, коли було завершено будівництво нової арени для кориди та розроблені плани реконструкції Eastside, усе ж таки вирішили знести стару будівлю автостанції та побудувати нову на тому ж місці.
Стару автобусну станцію закрили в листопаді 2007 року. Під час закриття автостанції National Express використовував тимчасову ділянку на Oxford Street навпроти Digbeth High Street. У підсумку автобусний вокзал Бірмінгема був офіційно відкритий у грудні 2009 року тодішнім тренером збірної Англії з футболу Фабіо Капелло.
Життя після реконструкції
Отже, нині автобусний вокзал Бірмінгема розташований між Digbeth, Rea Street, Bradford Street and Mill Lane. Автобусні послуги надаються по всій Великобританії, усі маршрути курсують саме звідси, і тут знаходиться штаб-квартира National Express у Бірмінгемі. Автобуси зазвичай виїжджають з переднього двору, з лівого боку, тобто зі сторони бічного входу на автовокзал з вулиці Rea. Також тут знаходиться автостоянка для короткочасного перебування поруч із пабліком the Anchor.
Відтак для повноти картини, слід розповісти про те, що якщо ви хочете дістатися до Лондона, або будь-якого іншого пункту призначення у Великобританії автобусом, найкраще прибути на автовокзал рано вранці, щоб сісти на автобус і вирушити в путь після 7:00. Це, крім того, що дешевше, та ще, дозволить дістатися до лондонського автобусного вокзалу Victoria реально за, близько 2 годин. При тому, що якщо повертатися у вечірню годину пік, то час повернення до Бірмінгема може скласти близько 4 годин.
Джерела: